Ось і казочці кінець...

19 July 2020 12:44    Кінцівка, як написати успішний твір, сценарій
Ось і казочці кінець...

Ось і казочці кінець, а хто схалтурив – не молодець!


От бувало ж таке: закінчили читати книгу, але ще довгий час вас не покидає враження, що автор відверто “злив” кінцівку? Тобто: сюжет рухався, розвивався, тягнувся із певною швидкістю, був наповнений деталями і подіями і тут… (сторінок так за 20 до кінця) він “трах-бах” і дуже різко закінчується – кілька сумбурних подій та  фінал “І жили вони довго і щасливо”. Такий підхід до справи часто засмучує читачів, оскільки “зжовані” кінцівки залишають осад незадоволеності від часу,  витраченого на читання книги.

Чому так стається?

Причини можуть бути різні, але тут ми зупинимось на основних:

1) Короткий термін написання:

Якщо автор написав першу успішну книгу, видавництва (а досить часто і кінопродюсери) ставлять йому стислі терміни, щоб видавати “на гора” продовження, поки хайп навколо першої частини не впав і його можна монетизувати з надприбутками. Саме тому автор пише продовження у вкрай стислий термін, за який раніше встигав написати хіба кілька розділів. Як наслідок, на виході отримують продукт, який рясніє ляпами, сюжетними дірками і вкрай нелогічними ходами героїв. Прикладами таких творів можуть бути популярні сучасні антиутопії: “Голодні ігри” Сюзанни Колінз, “Дивергент” Вероніки Рос, “Бігун в лабіринті” Джеймса Дешнера тощо. 

2) Відсутність візії кінцівки:

Часто автори, розвиваючи сюжетну лінію свого твору, доходять до того, що кульмінація вже минула і сюжет рухається до розв’язки та кінцівки. Але автор все ще не знає, як закінчити книгу, і тому пришвидшує події та обрубує сюжет, який в результаті переростає в суцільний сумбур. 

3) Текстові ліміти
Автор захоплюється деталізацією і діалогами на початку твору, а в кінці розуміє, що він вже близько до ліміту, а розв’язка ще не починалась. Це актуально перш за все для конкурсних творів, де подаються не великі романи, а дрібніші жанри. Тим не менше, завжди чітко потрібно розуміти свої ліміти та рамки і наперед прораховувати їх.

Вирішити хоча б ці проблеми можна так:

1) Написати кінцівку на початку роботи (саме так) і поставити її в шухляду – чекати відповідного часу. Таким прийомом, наприклад, користувалась Джоан Роулінг при написанні “Гаррі Поттера”. Проте завжди є ризик того, що пішовши у “вільне плавання” в сюжеті і рухаючись за персонажами, ви можете дійти до такої точки, де минулі події будуть абсолютно контрастувати з тією кінцівкою, яку ви собі запланували.

2) Не ставити ліміти на перше місце, а написати повну історію зі стабільним ритмом сюжету. І лише тоді приймати рішення – різати текст на 2 книги чи просто скоротити окремі глави. У будь-якому випадку редагувати повний текст набагато легше, ніж текст із недоробленою кінцівкою.

3) Чітко визначіть конкретні ефекти, яких мають зазнати читачі після останніх сторінок книги, а визначивши їх, методично побудуйте логічні ланцюжки дій і вчинків, які зможуть забезпечити вашому тексту переконливості. Спершу стратегія – потім у бій :).

Що ж, на цьому все! Сподіваємось ця інформація стане вам у нагоді!
Не бійтесь писати і хай ваші тексти що починаються, що закінчуються “за здоров’я”!

Фото: Pixabay

Top